Знав, що це дорога в один кінець: історія хірурга з Дніпра, який пройшов через пекло «Азовсталі» та полон
Він - герой нашого часу, розуміючи, що може не повернутися, військовий хірург із Дніпра Євген однаково поїхав в оточений Маріуполь.
Там на нього чекали дуже важкі випробування - цілодобові операції на "Азовсталі" під ворожими обстрілами. А потім він потрапив у полон, де пробув чотири місяці. У вересні лікаря обміняли, зараз він повернувся у стрій - продовжує рятувати захисників.
Історію Євгена розповіли у Дніпропетровській ОВА.
Євген розповідає, що розумів, що поїздка у Маріуполь - це квиток в один кінець. Але чомусь мав впевненість, що з ним нічого не станеться.
Планувалась спецоперація. Мене спитали, чи готовий я вилетіти до Маріуполя, який вже на той час був в оточенні. Я спілкувався зі знайомими лікарями, які знаходилися там, на «Азовсталі». Вони сказали, що їм потрібна допомога. Що вони фізично і морально виснажуються, – розповів хірург.
У ніч на 1 квітня чоловік опинився на «Азовсталі». Гвинтокрил, яким його доставляли в Маріуполь, на зворотньому шляху збили.
Зі мною були ще два анестезіологи, нейрохірург і медична сестра. Почалась безперервна робота за операційним столом. Понад півтора місяці – десь до 18 травня. Було справжнє пекло. Обстріли не припинялись взагалі. Гатили з усіх видів озброєння, – наголосив Євген.
Лікар розповідає, що ворог цілив саме по «медичному» бункеру, де надавали допомогу пораненим. У чотирьох місцях його пробили.
Добре, що не по центру влучили, де стояли операційні столи. Тож ми могли працювати далі. Часто агресор бив важкими і потужними авіаційними бомбами: півтонними, тонними, трьохтонними. Вони залишали після себе страшні руйнування. Все навколо стало наче місячна поверхня. Величезні вирви – як кратери, – згадує лікар.
Загалом хірург разом із колегами надав допомогу понад одній тисячі поранених. Великою проблемою була відсутність донорської крові. Доводилось йти на ризик – робити прямі переливання від одного бійця іншому. Але до таких методів вдавалися у крайніх випадках. Коли життя пораненого висіло на волосині.
Чесно кажучи, брати кров було особливо ні в кого. Багато ослаблених поранених. Ми всі зневоднені, виснажені без їжі. Інколи з інших локацій нам трохи провізії приносили. Був період, коли на добу я мав пів одноразового стаканчика каші і малесенький шматочок сала. Попри все, для мене було важливо, що хлопці, яких я оперував – вижили, – наголосив Євген.
Далі був чотирьохмісячний полон. Євген вийшов 19 травня. Каже, запам’ятав, бо 20 числа у дружини день народження.
Тримали нас в Оленівці. Викликали на допити, тиснули морально. Ми ходили з опущеними очима, руки за спину. На їжу відводили 2-3 хвилини. Полон, одним словом, що тут скажеш, – розповів хірург.
У вересні, під час масштабного обміну полоненими, лікар повернувся додому.
На рідній землі видихнув. Не міг повірити, що в Україні. Нас поселили в один із госпіталів. Дали одяг, взуття, телефон, речі першої необхідності, смачно годували. Перші декілька днів я прокидався, дивився у вікно і думав, що це сон. Емоції – надзвичайні, – поділився Євген.
Нині лікар продовжує рятувати захисників. Запевняє, стоятиме за операційним столом стільки, скільки буде потрібно.
Читайте також: