Сергій народився в селі Аполлонівка Дніпропетровської області. Закінчив місцеву середню школу. Довгий час працював водієм автобуса. Одружився, виховував доньку. Понад усе мріяв жити у вільній країні та дбати про родину.
Про це повідомили у мережі на сторінці Меморіал Героїв.
З перших днів повномасштабної війни Сергій долучився до евакуації людей з Харкова. За той період вдалося вивезти близько 1500 осіб.
Почав захищати Україну у складі кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Був водієм. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Харківщині, а потім вирушив на Донеччину, де і прийняв свій останній бій.
«Наш Сірьожа любив життя, людей та бажав кращого майбутнього для своєї родини. Мав багато друзів, був компанійським, веселим, чуйним до чужої біди. Ніколи не давав ображати своїх рідних. Змалку був домашнім маминим хлопчиком, який потім виріс в сильного та вольового чоловіка. Він любив свою дружину Аню. Найбільшим сенсом життя була для нього донечка Міланка, з якою у них особливий зв’язок. Вона – татова донечка, схожа не тільки зовнішністю, а й рисами характеру. Невгамовний біль не вщухає у серцях родини. Коли ти йшов на війну, обіцяв повернутись, але не судилося. Ти став у ряди ангелів-охоронців на небесах», – написали рідні про Сергія.
Посмертно солдат Янчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У Сергія залишились мама Світлана, тато Віктор, старший брат Олександр, дружина Анна, донька Мілана, рідні та друзі.
Читайте також:
