Якщо пончики продавали в магазині, то в ньому було кілька столів і продавали компот. З’їсти ласощі можна було не відходячи від каси. Один з найпопулярніших магазинів знаходився на зупинці вулиці Глінки.
«Пончики продавали одразу біля моєї роботи. Перед тим, як їхати додому, я частенько їх купувала. Здається, кілограм коштував карбованець. Але довезти гарячі пончики додому і не з’їсти їх було дуже проблематично. Вони були дуже запашними. Коли остигали, то все одно були смачними, але не такими, як якщо їх істи гарячими чи теплими», – згадує мешканка Дніпра Тетяна Вікторова.
Також покупці в магазинчиках могли бачити не тільки процес смаження пончиків, а й безпосередньо заміс тесту.
«Пам’ятаю пончики продавали на вулиці Глінки на зупинці. Я студенткою купувала пакетик і потім їхала додому», – згадує у соціальній мережі Facebook мешканка Дніпра Ірина Гетьманова.
Але наприкінці 1980-х років магазини та вуличні точки з пончиками стали потроху зникати. Вони протрималися до середини 1990-х років, але їх було вже в рази менше і купити смажений пончик у цукровій пудрі можна було вже складніше.
фото: Ю. Шевченка
Читайте також:
