Як виглядали інтернет-клуби у Дніпрі наприкінці 1990-х: темні кімнати та граючі школярі
Сьогодні у багатьох країнах світу відзначається День народження Інтернету. Ця технологія змінила життя багатьох людей, допомогла зробити купу відкриттів та створила нові професії. День 17 травня обраний не випадково, саме тоді, 1991 року, був прийнятий єдиний стандарт World Wide Web.
У середині 1990-х і на початку 2000-х для багатьох жителів Дніпра інтернет був доступний лише в клубах. Сюди приходили поспілкуватися в «асьці», погортати сторінки браузера та пограти в ігри через мережу.
Журналісти dnepr.info вирішили згадати, як виглядали інтернет-клуби в епоху їхнього світанку.
Комп'ютерні клуби знаходилися, як правило, у напівпідвальних приміщеннях, на них часто не було вивісок, але любителі ігор знали куди йти і так.
Клуби розташовувались у напівтемних приміщеннях, де була велика кількість столів із комп'ютерами. Біля кожного монітора лежали величезні навушники. Кожен із відвідувачів сидів у навушниках, не видавав жодного звуку і вся його увага була прикута до екрану монітору, де йшла гра.
У деяких клубах було два зали - один великий, де було багато людей і іноді бувало шумно і другий трохи менше, де людей також було менше і не було стільки шуму. Такий зал вважався «віп-залом», година гри тут коштувала дорожче, зате техніка була трохи кращою. Адміністратор зустрічав відвідувачів за стійкою біля входу, брав гроші за гру та називав номер комп'ютера, яким міг користуватися клієнт.
За 15 хвилин до закінчення оплаченого часу у клієнта на моніторі з'являвся напис, що через кілька хвилин сеанс буде завершено. У такому разі клієнт мав можливість оплатити ще час або завершити всі справи в мережі до заданого часу.
Після закінчення оплаченого часу комп'ютер вимикався і таким чином клієнт розумів, що треба або платити ще, або покинути клуб.
Іноді любителі ігор надмірно емоційно реагували на свій програш або закінчення оплаченого часу, і тоді адміністратор застосовував «тривожну кнопку». До клубу тут же приходили охоронці та емоційний відвідувач заспокоювався.
Найчастіше відвідувачами таких клубів були школярі та студенти.
«У нас на житловому масиві такий клуб був прямо в підвалі школи. Там постійно був мій однокласник. Щоб забрати його з клубу та привести на уроки, викликали навіть його маму до школи. Він мав залежність від ігор. Коли він не грав, він просто дивився, як грають інші. Коли вчителям вдавалося витягнути, причому буквально його витягали за руки, з клубу, він сидів на уроках і влаштовував істерики, кричав. Це був десь 2001 рік», - згадує мешканка Дніпра Тамара Катериченко. Клуби працювали цілодобово.
Іноді доводилося стояти в черзі, чекати поки звільниться комп'ютер, тому що всі вони були зайняті.
Згодом у людей з'явилися домашні комп'ютери з виходом в інтернет, більшість клубів закрилася.
Читайте також: