КОНЦЕРТ СИМФОНІЧНОГО ОРКЕСТРУ

Теодор Кучар диригент (США)

В основі 41 симфонії В.А. Моцарта, що отримала назву «Юпітер» (є відомості, що назва «Юпітер» їй дав Дж. П. Саломон, відомий англійський скрипаль і антрепренер, через кілька років організував концерти Гайдна в Лондоні) за небачений колись величний масштаб, грандіозність задуму і епічну стрункість втілення, лежать торжество і героїка. Її мужня, піднесено-святкова музика, її монументальна лапідарність нагадують сторінки бетховенських симфоній з їх героїкою, стійким оптимізмом, яскравим вольовим початком. Чайковський, дуже любив усю творчість Моцарта, називав цю симфонію «одним з чудес симфонічної музики».

Є відомості, що назву «Юпітер» їй дав Дж. П. Саломон, відомий англійський скрипаль і антрепренер, через кілька років організував концерти Гайдна в Лондоні

Друга симфонія e-moll (1906-1907), позначена ор. 27, — одне з найбільш монументальних та широких за задумом творів Рахманінова. З’явившись після Третьої симфонії Скрябіна і Восьмий Глазунова, в період, коли жанр симфонії в російській музиці тимчасово відійшов на другий план і став надбанням творчості другорядних композиторів, вона виявилася великою подією в житті вітчизняного мистецтва.

Увібравши в себе багато з традицій російського національного симфонізму XIX століття, симфонія Рахманінова цілком самостійна і оригінальна як по загальній концепції, так і по характерних особливостей свого тематизму, гармонійного і оркестрового письма. Своєрідність її укладено насамперед в органічному поєднанні і взаємопроникненні лірико-драматичного і епічного елементів. Приватне і колективне, загальнонародне непротиставлені у Рахманінова одне одному, як, наприклад, в Четвертої симфонії Чайковського, а дано в неподільну єдність. Образи пейзажно-жанрового або епічно-архаізірованного характеру набувають часто відтінок суб’єктивного ліризму. Чисто ж ліричні, здавалося б, теми або епізоди, в яких чується «сповідь душі» композитора, «об’єктивуються» і набувають більш широкий, загальнозначимий сенс.

Подібне ж прагнення до єдності та безперервності розгортання звукового процесу проявляється в інструментуванні симфонії. У словах Енгеля: «це якась струнна симфонія» — вірно підкреслена дуже велика роль смичкової групи в її оркестрі. Поряд з цим необхідно відзначити переважання змішаних фарб і майже повна відсутність «чистих» тембрів, властиве оркестровому мисленню Рахманінова взагалі. У поєднанні з економним використанням «важкої» міді це створює відому приглушеність загального колориту. Лише в окремих місцях звучання оркестру досягає грізної драматичної мощі або яскравого блиску.

Теодор Кучар (справжнє прізвище Кухар) (* 30 травня 1960, Нью-Йорк, США) — американський музикант і диригент українського походження, керівник Національного симфонічного оркестру України(1994–1999).

Закінчивши інститут, Теодор Кучар виступав як скрипаль і альтист у складі провідних оркестрів Клівленда і Гельсінкі. Творчий доробок Т.Кучара об’ємний — він став організатором Австралійського фестивалю камерної музики в Таунсвіллі, Північному Квінсленді, Австралії, був дириґентом-гостем оркестру в Кейптауні, Південної Африки, Гельсінкі, Фінляндії, Перті, Австралії, Таллінні, Естонії, Празі, Чехословаччині, та головним диригентом філармонічного оркестру Квінсленду, Австралія.

Теодор Кучар відомий в Україні своєю тісною співпрацею з Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, яка розпочалася 1992 року, а з 1994 року по 1999 рік він був головним диригентом оркестру. Під його керуванням колектив став найбільш часто записуваним оркестром колишнього Радянського Союзу, який записав понад 70 компакт-дисків для фірм «Naxos» і «Marco Polo», серед яких всі симфонії Калиннікова, Лятошинського, Мартіну, Прокоф’єва, твори Моцарта, Дворжака, Глазунова, Щедріна, Шостаковича, Чайковського та симфоній і оркестрових творів провідного сучасного українського симфоніста, Євгена Станковича.

Русский