У країні триває процес деколонізації – змінюють назви населених пунктів та вулиць, які пов’язані з країною-агресоркою. Над законодавчими ініціативами працював профільний підкомітет нардепа Романа Лозинського (“Голос”).
В липні цього року обласні військові адміністрації ухвалювали рішення про перейменовування вулиць з російськими наративами. Такі спеціальні повноваження їм дав закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, який рік тому підтримав парламент.
Спершу перейменовувати вулиці з російськими наративами мала місцева влада, але Верховна Рада виставила тут чіткий строк – це мали зробити до кінця квітня. Далі це право перейшло до обласних військових адміністрацій. Це був антисаботажний механізм. Вони мали це зробити до кінця липня. Але деякі рішення окремих військових адміністрацій викликали питання у громад і мерів та значний суспільний резонанс.
Чому виникли питання під час перейменування вулиць, як мають діяти військові адміністрації, аби зберегти здобутки децентралізації з’ясовувала громадська ініціатива “Голка”.
Більшість місцевих рад та міських голів сприяє деколонізації, але є й такі, хто відверто намагається перешкодити історично важливим процесам. На цьому наголошує нардеп Роман Лозинський, який очолює підкомітет, що відповідає за деколонізацію та координує перейменування населених пунктів:
Аналогічний саботаж спостерігається і в Одесі. Там мер Геннадій Труханов сказав, що перейменування, які зробила військова адміністрація, “обнулили” місто. У своєму зверненні Труханов звернув увагу на неприйнятність рішень про перейменування вулиці Пушкінської та демонтажу пам’ятника Пушкіну. А це відвертий саботаж деколонізації. У Києві для розуміння пам’ятник Пушкіну знесли рік тому.
Фото: Facebook Катерина Пєшко. У Києві знесли пам’ятник Пушкіну 2023 року
Автор закону про деколонізацію, народний депутат Роман Лозинський пояснює, що в законі свідомо було передбачено антисаботажний механізм. До слова, такий же механізм був передбачений у законі про декомунізацію, який Конституційний суд визнав конституційним попри всі зусилля регіоналів:
Але за зміною назв громад настала черга і для переіменування вулиць. І тут законотворці встановили чіткі строки. До 27 квітня був строк у місцевих рад, а у військових адміністрацій – до 27 липня.
Графіка з сайту “Децентралізація”
Новий закон дав можливість мерам та депутатам сказати своїм виборцям, що вони не мають відношення до перейменувань вулиць, і це все зробила президентська вертикаль. Але тут дійсно залишився поза увагою дуже суттєвий момент – легітимізація таких рішень в очах громад, які живуть на переіменованих вулицях і в містах, де ці перейменуванні відбулися.
Є голови громад, які підтримують деколонізацію, але вони розуміють, наскільки важливо, щоб мешканці прийняли нові назви вулиць і вони були доречними. Тому деякі перейменування низки військових адміністрацій викликали публічний спротив і мешканців громад, і представників місцевого самоврядування. Мер Дніпра Борис Філатов констатував, що через останні переіменування почалися “срачі”:
Філатов наголосив, що влада міста буде шукати всі законні способи, аби скасувати таке переіменування.
Не оминули схожі процеси і батьківщину президента на Дніпропетровщині – Кривий Ріг.
Військові адміністрації мали б залучати до цього процесу громадян, на чому акцентує увагу голова Центру розвитку інновацій Катерина Іванченко, в коментарі громадській ініціативі “Голка”:
Колишній завідувач кафедри Краєзнавства Полтавского університету Леонід Булава розповідає, що у них місцева влада залучала громадян, але не встигла сама з перейменуванням всіх вулиць:
Зрозуміло, що, якщо говорити про громади сходу та півдня, то тут процес деколонізації може більш утруднений. Це спостерігається не лише в Павлограді чи Одесі.
Російська імперія, а згодом і Радянський Союз попрацювали над створенням міфічного образу «Південної Пальміри», «Новоросії» та жорстким вихолощенням історичної пам’яті до Катерининських часів. Якщо зі спадщиною комунізму попрощатись було досить легко, бо вона відмерла разом з носіями ідеології, то з іншою імерською спадщиною це значно важче. Та й в цих регіонах не так легко провести громадські обговорення з огляду на безпекову ситуацію.
Але тут варто зауважити, що законотворці передбачили категорії об’єктів та критерії, які дозволяють визначити, що потрібно дерусифікувати, чим мали керуватися місцеві ради та військові адміністрації, враховуючи винятки, які передбачені законом.
Серед пропозицій до законопроекту була поправка, що уряд мав би розробити перелік вулиць, які стовідсотково треба перейменувати. Цей перелік мав би бути оформлений як підзаконний акт. Але профільний комітет від цієї ідеї відмовилися, оскільки такий перелік не міг охопити всі назви у всіх населених пунктах, які слід було дерусифікувати.
А дискусія, яка зараз триває між місцевою владою та обласними військовими адміністраціями, може мати продовження на базі профільних комітетів Верховної Ради. Саме вони можуть стати майданчиком для обговорення і вирішення проблемних питань, які виникли під час деколонізації. Не менш важлива позиція Українського інституту національної пам’яті, який координує дерусифікацію в Україні.
І тут постає питання: чи може держава заміняти собою місцеве самоврядування, коли воно не впоралось з покладеними на нього функціями?
Органи місцевої влади мають автономію. Це їм гарантує зокрема Європейська хартія місцевого самоврядування. Що стосується державних органів, то вони мають діяти в межах своїх повноважень і в спосіб який передбачає Конституція та закони України.
У мирний час через бездіяльність органу місцевої влади може бути тільки одна санкція – дострокове припинення повноважень ради та виконкому. У воєнний час, коли вибори не проводяться питання вирішується інакше.
Коли місцева влада вчасно не справилася із покладеними на неї обов’язками, як це сталося у випадку із деколонізацією, військові адміністрації наділили таким “одноразовим повноваженням”. Але це жодним чином не може стосуватися постійних програм або іншої діяльності на рівні місцевого самоврядування на постійній основі.
Зміна повноцінного місцевого самоврядування державним уповноваженим органом навіть на тимчасовій основі є неприйнятною в концептуальному плані і шкідливою в політичному.
Нагадаємо, наразі у парламенті до другого читання готується законопроєкт «Про місцеві державні адміністрації» (4298). Він пройшов комітет і отримав позитивні висновки до другого читання. Ця законодавча ініціатива передбачає формалізований нагляд за законністю актів органів місцевого самоврядування з боку місцевої державної адміністрації. Щодо громад – такий нагляд має здійснюватись районною державною адміністрацією. Але йдеться про активну діяльність, а не про бездіяльність, як у випадку з деколонізацією топонімії. І парламент мав би його прийняти невідкладно для того, щоб не допускати незаконні рішення органів місцевого самоврядування.
Адже влада, як і власність, – зобов’язує.
