— Розкажіть, ким Ви були у «цивільному» житті та чому вирішили піти на фронт?
— Так історично склалося, що я пішла служити раніше, ніж уклала контракт з ЗСУ. 24 — го лютого я вже була у вказаному місці, у призначений час. Не могла просто стояти осторонь. Ми з чоловіком пішли на війну знаючи, що можемо допомогти, бо Україна — наш дім. У звичайному житті я отримала повну вищу освіту за спеціальністю: філолог іноземної мови. Це ніяк не завадило мені стати дизайнером інтер’єру, що дуже перегукується з одним з моїх хоббі — малюванням. Окрім цього, я захоплююся музикою, співаю та пишу пісні. Навіть на війні спів допомагає подолати стресс.
— Як рідні поставились до такого рішення?
— Десь 2 тижні я готувалася сказати батькам про те, куди я пішла. Намагалася обережно підібрати слова, щоб не травмувати їх. Навіть мої «обережні слова» ніяк не вберегли їх від шоку, уявляю себе на їх місці та гадаю, що і я була б не в захваті від такої новини. Зараз вони радіють моїм маленьким перемогам та перейматися не припиняють. Така вже батьківська доля…
— Йдучи захищати країну до армії у Вас мабуть були якісь уявлення про те, як все може відбуватись. Якщо так, то чи справдились вони чи ні?
— Пішовши до армії під час повномасштабного вторгнення, вже розуміла, що можуть бути проблеми з їжею, умовами не кажучи про обстріли та інші «сюрпризи». Також було очікувано, що деякі чоловіки так і не звикли бачити жінок на службі. Тож, іноді жартуємо один над одним.
— Як проходить Ваш день на службі?
— З 24го числа все було шкереберть! Ранок завжди починався з моніторингу блокпостів з повітря. Намагалися надати умовну мапу зверху, щоб перекрити усі «дірки» в обороні. Багато чого змінилося, тож тепер звітуємо командиру про результати роботи, отримуємо завдання, на які може витрачатися цілий день, а може й ніч.
— Чи маєте час на поїсти, поспати, зателефонувати рідним?
— Стосовно їжі — скарги відсутні. Поки що вдається харчуватися нормально, хоч і їм мало. А ось з «обіймами Морфея» все трохи складніше. Іноді я зовсім не сплю, бо цього вимагає служба, а коли просто не можу спати через купу думок. З батьками тримаємо зв’язок майже щодня. Це мене трохи заспокоює, адже я знаю, як вони. А от новини мені переказують, бо зараз їх настільки багато, що це заважає зосередитися на справі. Безумовно, що я повинна бути в курсі того, що відбувається, тож доводиться «фільтрувати» інформацію на більш важливу та другорядну.
— А чому такий позивний «Химородниця», розкажіть
— Це як характерник тільки жіночого роду. Через чуйку та тварин, які весь час йдуть до мене.
— Що виявилось найскладнішим на війні та що дається легше всього? До чого до сих пір не можете звикнути?
— На курсах з медицини я зрозуміла, що найважчим (у прямому сенсі цього слова) було тягти чоловіків з червоної зони. Взагалі, я дуже мініатюрна і є певна фізична вада, що робить такі іспити долі складнішими. Мене це не зупиняє, але чітке розуміння того, що я не супергерой і не зможу врятувати усіх одразу дає чітке розуміння реалій життя та відчуття відповідальності за тих, чиє життя буде у моїх руках. Це, свого роду, моральний тиск, що вимагає чітких дій. Мене дуже тішить те, що я навчаюсь швидко і можу пристосуватися до певних умов, незважаючи на цивільне минуле.
— Чи є у Вас можливість вмитись або прийняти душ?
— Після повернення на ППД такі проблеми зникають, бо там є хоч якісь умови для гігієни. На позиціях можна взагалі забути про душ, але є одна зручна штучка. Є така губка, котра насичена мильною рідиною. Достатньо відрізати шматочок, намочити і обтертися. Більш менш допомагає.
— Наскільки важко весь час перебувати у броніжилеті?
— Безумовно,що у броніку дуже спекотно, а ще вони дуже важкі. Тому я вдягаю плитоноску, яку мені подарували волонтери. В ній також спекотно, але без неї ніяк.
— Чи були у Вас проблеми з формою? Можливо, доводилось щось ушивати?
— Проблеми з формою були, бо я дуже витончена. Зимова форма на мене велика, але можна добре закутатись, щоб не замерзнути. Літня форма величенька та не геть зовсім, щоб її ушивати. Футболки та літнє взуття купляла самостійно. В принципі, все якісне, але в бойових умовах штани швидко можуть протертися.
— Наскільки для захисників та захисниць важлива підтримка звичайних громадян?
— У будь-якому часі, мирному чи ні — люди потребують підтримки. Це свого роду енергетика, яка розправляє крила тому, хто потребує сил. Посмішки дітей, теплі побажання, відео привітання дуже підіймають дух і це сприяє продовженню боротьби за майбутнє країни. Окрема вдячність тим, хто організовує фонди підтримки. Без волонтерів ми були б приречені, вони допомагають нам отримати все необхідне, щоб продовжувати спротив рашистам.
— Чи довелось побувати під обстрілами? Може виникали якісь екстремальні ситуації? Розкажіть про це, будь ласка
— За весь час, не скажу, що попала під обстріл, був лише «френдлі фаер». Була одна життєва історія, може, мені просто пощастило тоді. Ми приїхали моніторити ситуацію зверху. Півгодини все було спокійно і в той момент, як ми закінчили справу і почали садити пташку, недалеко почало гупати, і на тому все. Не скажу, що це екстремальна ситуація, але, коли ти не знаєш куди пролетить — це найгірше. Автомати там майже безсилі, через те, що бій веде артилерія. Завжди доводиться дивитися під ноги і не тільки.
— Що робите в першу чергу, коли випадає вихідний?
— Вихідні бувають не дуже часто, першим ділом, просто кортить виспатися, тому перший пункт мого відпочинку — здоровий сон. Якщо я ще стою на ногах і лишаються сили, то намагаюся робити будь що, для саморозвитку чи просто спілкуюся з родиною (якщо вдається потрапити додому).
— Що будете робили після Перемоги? Про що мрієте?
— Після Перемоги (сподіваюся, що остаточної) видихну з полегшенням. Спершу, зберемося родиною і бойовими товарищами, відсвяткуємо та згадаємо тих, хто віддав життя за наше майбутнє. А після, я зможу реалізували все те, що забрала колись війна, а саме: продовжу дизайнерську справу і зроблю перші релізи своїх пісень. Також, не варто забувати про свої мрії, як тільки зможемо, завітаємо з чоловіком у країни Скандинавії!
Читайте также:
