Сезон нових обіймів

просмотров
04.09.2015 15:57

Вчора, 3 вересня, в місці, куди б я не могла не сходити — театрі одного актора «Крик», почався новий театральний сезон. Як і раніше неймовірний, з відтінком світлого смутку і теплими обіймами сердець.

 

З року в рік Михайло Васильович ділиться часточками своєї щирості з кожним глядачем, а ми «ненормальні» (так він жартома називає нас) постійно приходимо ще і ще. Кожен виступ супроводжує неймовірна тиша в залі і наші блискучі очі.

 

Сезон відкрився з «Непізнаних». З молодої вистави репертуару.  Історія про нещасне кохання, перероблена Мельником за твором Стефана Цвейга «Лист незнайомки». Маестро довго працював над виставою і показав, як ми буваємо дурні, не бачачи свого близького щастя.

 

qXjAtWQQ7JM

 

Він грає художника. Успішний чоловік, що купається в обожнюваннях різноманітних жінок, має начебто все для казкового життя, але за цією мішурою немає справжньої любові. Почуття, окриляючого тебе з неймовірною силою. Після гучного святкування в свій черговий день народження художник замислюється про те, що не вистачає Рідної душі і маленького синочка. Випиваючи вино, він випадково натикається на диск, з монологом тієї Єдиної, любов до якої була палкою, але полум’я більше не розгорілося. Вона полюбила його ще дівчиськом і подорослішавши побувала з ним на побаченнях. Згодом народився синочок, про якого герой дізнався тільки з аудіозапису. Кохана і дитина померли. Переживаючи страшні муки і не розуміючи, чому Єдина раніше йому не сказала про тендітні почуття,  він відправився за ними…

 

o4Mrdca1Yhc

 

 

utCwkIOeKos

 

 Задумка, декорації і музика в одному флаконі змушують тебе пережити катарсис і по-іншому подивитися на своє життя. Михайло Васильович цього і хоче. Щоб ми не скоювали дурних помилок і сонце постійно горіло в наших очах. «Непізнані» і інші твори написані для нас.

 

qFbgRh1XGK4

 

По закінченню нас очікувала улюблена «Післямова». Він дуже сумував за нами, а ми сумували за ним.

 

«Так довго літо тягнулось, я так скучив за вами. Мені іноді здавалось , що просто не дотягну до відкриття. Я почав ще так рано, спека, дихати нічим.

У всіх театри, як театри, а у нас завжди плачуть.  Я ціную Ваші сльози. Мені кожна Ваша душенька дорога. Так хочеться, щоб ці болючі історії не просто розривали Ваші серця, а щоб допомагали. Хочеться щоб Ви плакали тільки тут, а не в житті. Якщо в житті, то плачте тільки від щастя. Я не хочу щоб Ваші обличчя були перекошені від злості. Щоб Ви не падали,як падають хлопці тисячами на Донбасі. Забуті, непізнані… Хто ті душі верне? Можливо ж, що серед них був геній, який врятує світ. Господу треба буде послати до нас ангела с душею на Землю, якого ми чекатимемо довго-довго…».

 

Михайло Васильович почастував яблучками плачучих дівчат і трьох воїнів, які завітали у цей вечір. Він сказав їм, що обов’язково їх мрії збудуться, головне щиро вірити і з’їсти чарівний дарунок. Перемога прийде, важливо хотіти, щоб здійснилися власні мрії.

 

«Я хочу бачити Вас здоровими і щасливими».

 

Ось так розпочався новий театральний час у «Крику». Ще одна, неймовірно магічна зустріч.  Щоразу, коли я йду після перфомансу додому, завжди думаю про свій час проведений у цьому місці: дякую за те світло, яким із року в рік світиться моє серце!

 

Новости Днепра про Сезон нових обіймівРусский


    Добавить комментарий

    Наверх